Студенти Тернопільського інституту МАУП знайомляться з духовними, мистецькими та культурними пам’ятками Києва

Жовтень 1, 2014

Під час перебування у Києві студенти Тернопільського інституту Міжрегіональної Академії управління персоналом мали чудову можливість ознайомитися з духовною та історичною спадщиною не тільки м. Києва, а й всієї України.

В рамках екскурсії студенти відвідали Андріївську церкву та «Андріївський узвіз».

Андріївський узвіз — історична вулиця Києва, що з'єднує Поділ зі Старим містом. Пролягає від Контрактової площі до Володимирської та Десятинної вулиць.

     

   

Існує легенда, відповідно до якої місце, де тепер тече Дніпро, було морем. Коли св. Андрій прийшов у Київ і побудував на горі, де зараз стоїть Андріївська церква, хрест, то все море спливло униз. Але деяка частина його залишилася і сховалася під Андріївською горою. Коли пізніше тут побудували церкву, то під престолом відкрилася криниця. В Андріївскій церкві нема дзвонів, тому що, за легендою, при першому ж ударі вода прокинулася б і залила не тільки Київ, але і все Лівобережжя.

Основна забудова вулиці виконана в 90-х роках XIX — на початку XX століття. Нині, відтворений у стародавньому виді, узвіз — це місце виставки-продажу живопису і виробів народної творчості просто неба. Андріївський узвіз називають київським Монмартром. Тут завжди можна побачити художників, що демонструють свої роботи, зразки прикладного мистецтва — прикраси, посуд із скла і кераміки, кумедні фігурки з дерева, іграшки, медалі, монети і багато чого іншого. Тут також іноді виступають співаки й артисти. На Андріївському узвозі багато невеликих барів і кафе, де можна відпочити.

На узвозі панує атмосфера міста кінця XIX — початку XX століття. Вулиця славиться тим, що у будинку № 13 жив Михайло Булгаков, нині у цьому будинку діє присвячений письменнику літературно-меморіальний музей. На Андріївському узвозі також функціонує унікальний Музей однієї вулиці. У ньому показано історію Андріївського узвозу у картинах, фотографіях та інших речах від давнини до наших часів. Вздовж усієї вулиці багато картинних галерей, художніх салонів.

А, також одним з дуже цікавих сучасних ART  - об’єктів є «Пейзажна алея», на яку можна потрапити саме з Андріївського узвізу.

  

  

Алея розташувалася на Старокиївській горі, яка в минулі часи була центром стародавнього Києва. У X-XIII століттях тут проходили лінії оборонних споруд Києва, а в 1980 році на місці давніх валів заклали Пейзажну алею. Сьогодні достатньо лише звернути з галасливої Великої Житомирської в кам'яну арку (або розширити програму прогулянки по Андріївському узвозу), і ви потрапляєте зовсім в інший світ – світ дитинства, казок і нестримної фантазії.

З одного боку тут відкривається дивовижний вид на Поділ і київські гори: Дитинку, Замкову, Уздихальницю. З іншої сторони «живуть» дивовижні звірі й казкові персонажі, які одним своїм виглядом приводять в повний захват і дітей, і дорослих. Крім «чудо-лавок» – кролика, кота й ворони, вкритих різнобарвним візерунками мозаїки, тут можна побачити янголят на величезних подушках, фонтани «веселого слона» і «закоханих зебр», галерею дитячих портретів (знову-таки з мозаїки). Також уздовж стіни розташувався 30-ти метровий «кіт-сороконіжка». Ніжок, тобто лапок, у нього насправді «всього» 29. Втім, ми могли й помилитися в підрахунках – відправившись до кота в гості, обов'язково цей факт перевірте! А ще неодмінно залізьте до нього в пащу і зробіть оригінальну псевдо-екстремальну фотографію у пащі гігантського синього кота. Чудовий настрій забезпечено і вам, і тим, кому ви будете показувати знімки дуже фотогенічної київської Пейзажної алеї!

Наступним пунктом нашої пдорожі було відвідання Софіївського собору або «Премужрості божої».

Собор святої Софії — Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський собор — християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури та монументального живопису 11—18 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії.

Міститься на території Софійського монастиря, є складовою Національного заповідника «Софія Київська» (крім собору, до цього заповідника належать Золоті Ворота, Андріївська церква, Кирилівська церква в Києві та Судацька фортеця).

Собор як головний храм держави відігравав роль духовного, політичного та культурного центру. Під склепінням Св. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання, були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.  

  

Завершальним етапом ознайомлення з культурними пам’ятками Києва став огляд «Золотих воріт».

Як і Софія Київська, Золоті ворота належать до найдавніших споруд Східної Європи першої половини XI cт.

Головні ворота в Києві названі Золотими, безперечно, за аналогією з головними міськими воротами Царгорода.

Золоті ворота були не тільки найпотужнішою ланкою в системі укріплень стародавнього міста, але й парадним в'їздом до Києва. Через них в'їжджали посли з Візантії та інших держав Європи й Сходу, які намагалися встановити дружні зв'язки з Руссю. Під цими склепіннями входили до міста зі славою й здобиччю учасники воєнних походів.

Золоті ворота являли собою бойову вежу із проїздом, яку вінчала надбрамна церква Благовіщення. Традиція будувати надбрамні храми над воротами міських укріплень та монастирів походить з Візантії і набуває значного поширення на Русі. Так у 1164 році владимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, намагаючись наслідувати славу і права столичного міста, збудував у Владимирі-на-Клязьмі власні Золоті ворота. Прикладами надбрамних храмів є Троїцька надбрамна церква Києво-Печерської лаври, Єпископські ворота в Переяславі, надбрамні церкви в Чернігові та Новгороді

   

Про Золоті ворота знали й за межами давньоруської держави. З ними пов’язана відома польська легенда про меч „Щербець”, записана в пізніших польських історичних хроніках. У легенді розповідається про те, що польський король Болеслав І Хоробрий (або Болеслав ІІ Сміливий, оскільки середньовічні історики могли переплутати постаті двох королів з одним іменем) при в’їзді до Києва вдарив мечем об Золоті ворота на знак захоплення міста. Від удару меч вищербився (звідси його назва). „Щербець” – коронаційний меч польських королів, який зберігається в Кракові, був одним із символів Польського королівства. Хоча добре відомо, що цей меч більш пізнього походження та ніякого відношення до подій ХІ ст. не мав. Виникнення легенди є, безумовно, фактом невипадковим. Це свідчить про широку славу київських Золотих воріт.